У світі, де реальність щодня перевіряє нас на міцність, книжка може виявитися потужною підтримкою. Це підтверджують і психологи, і ті, хто працює з травматичним досвідом щодня.
На київському фестивалі «Книжкова країна», що проходив на ВДНГ, говорили не лише про літературу як розвагу чи освіту, а про книжки як терапію. Учасницями таких розмов стали представниці Фонду Маша — голова організації Тетяна Мураткіна та психологиня Центру ментального відновлення «Незламна» Ірина Басіста.
— Книжки — це прекрасний інструмент у психотерапії, — розповідає Ірина Басіста. – Ти бачиш, як розгортаються сценарії життя і знаходиш у них надію, навіть коли в реальному житті її важко уявити.
Одне з обговорень, у якому взяли участь Ірина та Тетяна, стосувалося книги «Сонджу» (видавництво «Книголав») — історії корейської дівчини, яка пережила травматичні події.
— Ця книжка має терапевтичну дію. Вона показує, що травма — це не вирок. Важливо не ховати цей досвід, а проживати його, обробляти, приймати й рухатися далі, — говорить директорка «Фонду Маша» Тетяна Мураткіна. — Він залишається в тобі, але не повинен керувати твоїм подальшим життям.
Ще одна глибока розмова відбулася на панелі, присвяченій книжці «Якою я була» (видавництво ArtBooks), де Тетяна Мураткіна разом з іншими спікерками — зокрема Лесею Пономаренко, Оксаною Мороз і Мариною Крутоголовою — говорила про те, як книжки допомагають говорити про табуйоване.
— Ми обговорювали питання домашнього та сексуального насильства й трансформацію соціального ставлення до цих проблем, — зазначає Тетяна. — Водночас стигматизація пережитого досвіду залишається значущим бар’єром, особливо в малих громадах. У жінок у таких середовищах часто відсутній безпечний простір для вербалізації травматичного досвіду. Замість того, щоб розпочати шлях до відновлення через конструктивну рефлексію, вони стикаються з домінуючими емоціями провини, сорому та страху. Ці емоційні стани ускладнюють готовність до ефективної психотерапевтичної роботи, оскільки спочатку необхідне формування базової довіри, стабілізації й ресурсу. Саме тому ці фактори потребують особливої уваги в практичній роботі фахівців, які працюють із постраждалими від насильства, — ділиться Тетяна.
За її словами, Україна на шляху до створення суспільних умов, щоб відкрито говорити про травматичний досвід — і книжки, як один з терапевтичних елементів:
— Книжки можуть працювати як застереження, як інструмент профілактики, — говорить директорка «Фонду Маша». — Коли ти читаєш і проговорюєш складні теми, ти ніби програмуєш себе на те, щоб цього не повторити. Водночас книжка допомагає побачити можливий план дій. Але це працює не завжди і не з усіма. Людина має бути емоційно готовою до прочитання таких історій. Якщо ти ще проживаєш травматичний досвід, тобі потрібна не лише книжка, а й допомога психотерапевта. Рефлексія має відбуватися після, а не під час болю.
«Фонд Маша» працює саме для таких жінок:
— Ми створюємо умови, в яких жінки можуть чесно, конфіденційно й екологічно проговорити свій досвід. Прожити його з підтримкою і будувати далі своє життя вже з місця сили, — говорить Тетяна Мураткіна.
